Пані Наталія (ім’я героїні змінено з етичних міркувань) на початку повномасштабного вторгнення жила в Яковлівці Бахмутського району, що неподалік Соледару. Там вона зустріла й велику війну. Через те, що чоловікові Наталії потрібен був гемодіаліз, вони переїхали в Черкаси. Нині Яковлівка повністю зруйнована російськими військами, будинок пані Наталії теж розтрощений, а в його дворі похований свекор. Адже захоронити чоловіка на цвинтарі не було можливості.  

Далі – пряма мова  

«24 лютого 2022 року ми сім’єю проживали в Яковлівці, що на Донеччині. Старша донька з моєю мамою були в Лисичанську, тож зранку 24 ми поїхали їх забирати звідти. Адже місто почали обстрілювати відразу. У Лисичанськ уже не впускали, та нас пропустили на блокпосту, але ми потрапили під невеликий обстріл. У місті вже їхали колонами наші танки й рух був ускладненим. Ми думали, що в Яковлівці буде нам спокійно. Але 28 лютого почалися обстріли. Зранку ми з чоловіком поїхали в Бахмут в лікарню, тому що він на гемодіалізі. А вже в обід різко почався обстріл. У нас в будинку повилітали вікна, майже постійно сиділи в підвалі. І так до 11 березня. Тоді ми вирішили виїжджати, адже чоловікові треба було отримувати гемодіаліз. Ми доїхали в Бахмут, потім волонтери перевезли нас у Краматорськ, а звідти цілеспрямовано їхали в Черкаси, щоб чоловік зміг отримати гемодіаліз. Нас тут відразу прийняти в лікарні, а потім поселили в гуртожитку.

Нині Лисичанськ, де проживала моя мама, окупований. У її квартирі росіяни виламали двері, заїхали туди й живуть зараз. У Яковлівці житло зруйноване, узагалі вже немає Яковлівки… Її стерли з лиця землі…

19 травня 2022 року там загинув мій свекор, його зачепило осколком, він вийшов у двір покурити… На жаль, поховати батька на цвинтарі не вдалося, лише в дворі нашого будинку. Також помер і мій батько 5 березня в окупованому Лисичанську й ми не знаємо, за яких обставин він помер, де похований, як знайти могилу.

Усе це дуже сумно й жахливо…»