Реінтеграція ветеранів є одним із ключових обов’язків держави в умовах тривалої війни та її наслідків. У правозахисному вимірі реінтеграція означає не лише соціальну підтримку або надання пільг, а забезпечення реалізації комплексу прав людини — права на гідність, безпеку, охорону здоров’я, соціальний захист, участь у суспільному житті та ефективний захист від дискримінації й маргіналізації.Реінтеграція має здійснюватися як безперервний процес, що починається з моменту повернення військовослужбовця до цивільного життя і триває до відновлення стабільності його життєвого становища. Вона включає психологічну, соціальну, медичну, економічну та правову складові й потребує системної, скоординованої роботи органів державної влади, органів місцевого самоврядування та відповідних служб.
Аналіз стану реінтеграції ветеранів у Черкаській області свідчить про суттєвий розрив між задекларованими підходами та реальною практикою. Формально в області створені профільні структурні підрозділи, ухвалені програми, започатковано ветеранські хаби та простори. Водночас ці елементи не об’єднані в єдину систему з чітко визначеними механізмами супроводу, відповідальності та оцінки результатів.
Однією з ключових проблем є формальний характер діяльності ветеранських хабів у громадах. У більшості випадків вони не виконують функцію центрів інтегрованого супроводу, не мають достатнього кадрового забезпечення та не виступають координаторами між соціальними, медичними, психологічними, правовими й правоохоронними структурами. У результаті ветерани змушені самостійно взаємодіяти з різними установами, долаючи складні адміністративні процедури. Такий підхід суперечить принципу доступності прав і фактично перекладає відповідальність за реінтеграцію з держави на саму людину.
Суттєвою проблемою залишається відсутність системи раннього виявлення кризових станів серед ветеранів. Психологічна допомога часто має епізодичний характер і не інтегрована з соціальними та превентивними механізмами. Відсутність довготривалого супроводу та міжвідомчої взаємодії призводить до того, що держава реагує на кризові ситуації вже після їх ескалації.
Особливе занепокоєння викликає відсутність сталого діалогу з ветеранськими об’єднаннями. Ветеранські громадські організації, які мають довіру спільноти та практичний досвід роботи з ветеранами, фактично усунуті від процесу формування регіональної політики. Не створено постійно діючих дорадчих і консультативних органів з питань ветеранів на рівні області, районів і територіальних громад. Це позбавляє систему важливого механізму зворотного зв’язку та громадського контролю.
Наслідки відсутності системної ветеранської політики мають не лише соціальний, а й безпековий вимір. Трагічні події, що сталися у січні 2026 року в Черкаській області під час конфлікту між ветераном та правоохоронними органами й призвели до загибелі людей, засвідчили провал превентивної функції держави. Розгляд подібних інцидентів виключно в кримінальній площині без аналізу соціального та правового контексту не дозволяє усунути першопричини конфліктів і відновити довіру між ветеранами, владою та правоохоронною системою.
У цьому контексті необхідно наголосити на відповідальності органів влади всіх рівнів за реалізацію ветеранської політики. Йдеться не про персоніфікацію вини, а про відповідальність інституційну — за відсутність координації, належного супроводу, превентивних механізмів і участі ветеранів у прийнятті рішень.
З правозахисної точки зору першочерговим завданням обласної влади є формування цілісної регіональної моделі реінтеграції ветеранів, що включатиме чітко визначені маршрути отримання допомоги, міжвідомчу взаємодію, стандарти роботи ветеранських просторів та системний моніторинг ефективності. Органи місцевого самоврядування мають забезпечити реальне наповнення ветеранських хабів функціями супроводу, створити дорадчі органи з участю ветеранів та налагодити постійний діалог із ветеранською спільнотою.
Для правоохоронних органів критично важливим є перехід до комплексного підходу у взаємодії з ветеранами, що передбачає врахування соціальних і психологічних чинників, співпрацю з соціальними службами та участь ветеранів у навчанні й підготовці особового складу. Такий підхід є необхідною умовою запобігання ескалації конфліктів і підвищення рівня громадської безпеки.
Узагальнюючи, слід зазначити, що реінтеграція ветеранів є не політичною декларацією, а правовим обов’язком держави. Її формалізація або ігнорування створює системні ризики для прав людини, соціальної стабільності та безпеки громад. Черкаська область потребує переходу від фрагментарних рішень до цілісної, відповідальної та людиноцентричної ветеранської політики, заснованої на принципах участі, превенції та підзвітності.
Рекомендації щодо формування та реалізації ефективної політики реінтеграції ветеранів у Черкаській області
Виходячи з аналізу стану реінтеграції ветеранів у Черкаській області, а також з урахуванням негативних наслідків відсутності системного підходу, правозахисний центр вважає за необхідне сформулювати такі рекомендації для органів державної влади, органів місцевого самоврядування та правоохоронних органів.
Рекомендації для обласної військової адміністрації
Обласна влада має забезпечити формування цілісної регіональної моделі реінтеграції ветеранів, яка ґрунтується на принципах системності, міжвідомчої координації та превенції кризових ситуацій. Реінтеграція повинна розглядатися не як сукупність окремих програм або заходів, а як єдина політика з чітко визначеними цілями, індикаторами ефективності та відповідальними суб’єктами.
Необхідно розробити та затвердити регіональний порядок взаємодії між соціальними службами, закладами охорони здоров’я, психологічними надавачами послуг, органами місцевого самоврядування та правоохоронними органами у роботі з ветеранами. Такий порядок має передбачати механізми раннього виявлення кризових станів, індивідуального супроводу ветеранів і передачі інформації між службами з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних.
Обласна військова адміністрація також має забезпечити стандартизацію роботи ветеранських хабів і просторів, визначивши їхню роль як центрів інтегрованого супроводу, а не лише інформаційних пунктів. Окрему увагу слід приділити підготовці кадрів, які працюють з ветеранами, та запровадженню системи професійної супервізії для запобігання вигоранню.
Рекомендації для органів місцевого самоврядування територіальних громад
Територіальні громади мають забезпечити реальне функціонування ветеранських просторів як інструментів доступу до прав і послуг. Це передбачає наявність відповідальних фахівців, здатних здійснювати індивідуальний супровід ветеранів, координувати взаємодію з іншими службами та працювати з кризовими ситуаціями.
Ключовим елементом ефективної політики на рівні громад є створення постійно діючих дорадчих органів з питань ветеранів. Такі органи мають формуватися за участі представників ветеранських об’єднань, фахівців у сфері психічного здоров’я, правників та представників місцевої влади. Їхня діяльність повинна бути спрямована на участь у формуванні рішень, моніторинг реалізації програм і забезпечення зворотного зв’язку між владою та ветеранською спільнотою.
Органи місцевого самоврядування мають також налагодити системну співпрацю з ветеранськими громадськими організаціями, визнаючи їх не як формальних учасників заходів, а як повноцінних партнерів у сфері реінтеграції. Підтримка ветеранського руху є важливою складовою соціальної стабільності та профілактики конфліктів у громадах.
Рекомендації для правоохоронних органів
Правоохоронні органи повинні інтегрувати правозахисний і превентивний підхід у взаємодію з ветеранами. Це означає врахування соціального та психологічного контексту під час реагування на конфліктні ситуації, а також активну співпрацю з соціальними службами, психологами та фахівцями з реінтеграції.
Необхідно запровадити обов’язкові навчальні програми для особового складу щодо особливостей взаємодії з ветеранами, наслідків бойового стресу та методів деескалації конфліктів. До таких програм доцільно залучати ветеранів і фахівців з психічного здоров’я.
Правоохоронні органи мають брати участь у міжвідомчих механізмах реагування на кризові ситуації за участю ветеранів, щоб силові заходи не ставали єдиним або першочерговим інструментом реагування в ситуаціях, які мають соціальний або психологічний характер.