Після початку повномасштабної війни саме громади стали базовим рівнем, на якому формується і реалізується ветеранська політика. Від рішень органів місцевого самоврядування залежить доступ ветеранів і членів їхніх сімей до соціальної підтримки, медичних і психологічних послуг, житла та можливостей повернення до цивільного життя.
Черкаський правозахисний центр провів аналітичне дослідження діяльності громад Черкаської області у цій сфері. Аналіз охопив понад 30 територіальних громад і дозволив оцінити як обсяги фінансування, так і реальні підходи до підтримки ветеранів.
Дані проведеного дослідження свідчать про значну неоднорідність як у масштабах ветеранської спільноти, так і в підходах до її підтримки на рівні громад. Кількість ветеранів суттєво варіюється — від кількох десятків осіб у невеликих сільських громадах до понад 1500 осіб у міських територіальних громадах, що вже саме по собі формує різний рівень навантаження на місцеві бюджети та системи соціальної підтримки.
Водночас фінансування ветеранської політики у 2026 році коливається у дуже широкому діапазоні — від близько 500 тисяч гривень у малих громадах до понад 23 мільйонів гривень у великих громадах. При цьому аналіз показує, що абсолютні обсяги фінансування не завжди корелюють із кількістю ветеранів або складністю їхніх потреб.
Частка витрат на ветеранську політику у більшості громад становить 1–3% від загального бюджету, що можна розглядати як умовний базовий рівень підтримки. Однак у низці громад цей показник знижується до 0,5%, що фактично обмежує можливості для системної політики, тоді як в інших громадах він зростає до 7–13%, а в окремих випадках сягає майже 30% бюджету.
Така варіативність свідчить про відсутність уніфікованих підходів до визначення пріоритетності ветеранської політики та її фінансування. У результаті рівень підтримки ветеранів суттєво залежить від конкретної громади, що створює різні умови доступу до послуг і ресурсів навіть у межах однієї області.
Дані про бюджет громад на підтримку ветеранів не розголошуються з огляду на безпекову ситуацію.
У більшості громад фінансування заходів ветеранської політики спрямовується насамперед на базові соціальні потреби. Йдеться про матеріальну допомогу, лікування і реабілітацію, підтримку сімей загиблих, організацію поховань, пільговий проїзд, а також харчування дітей військовослужбовців. Така структура витрат є типовою для переважної частини громад і фактично формує основу місцевої ветеранської політики.
Водночас аналіз показує, що в окремих громадах окремі напрями отримують значно більшу частку фінансування. Наприклад, у Золотоніській громаді значні ресурси спрямовуються саме на освітній компонент — понад 9,5 млн. грн. було використано на харчування дітей, що є найбільшою статтею витрат у межах підтримки ветеарнів . Поряд із цим розмір бюджету на лікування становить понад 2 млн. грн., а допомога сім’ям понад 1,3 млн. грн.
Схожа тенденція спостерігається і в інших громадах. У Чорнобаївській селищній раді, наприклад, витрати на харчування дітей військовослужбовців перевищують 1,5 млн. грн., тоді як на лікування та реабілітацію спрямовується близько 786 тис. грн, а на матеріальну допомогу мобілізованим майже 1 млн грн . У Монастирищенській громаді також значні кошти передбачені на харчування дітей – понад 2,1 млн. грн., лікування 1,86 млн. грн.
У менших громадах фінансування має інший масштаб, але подібну структуру. Наприклад, у Матусівській сільській раді значна частина витрат спрямовується на підтримку допомогу сім’ям ветеранів та харчування дітей, тоді як у Будищенській громаді основні видатки також припадають на матеріальну допомогу, харчування та проїзд.
Таким чином, незалежно від розміру громади, домінує підхід, за якого кошти спрямовуються на покриття поточних соціальних потреб. Водночас такі витрати лише частково вирішують питання довгострокової адаптації ветеранів. Значно менш поширеними залишаються інструменти, спрямовані на працевлаштування, перекваліфікація, підтримка підприємництва, системна психологічна допомога. Це свідчить про переважання короткострокового, компенсаційного підходу.
Окремо варто звернути увагу на ситуацію із житловим забезпеченням. У низці громад у черзі на житло перебуває від 10% до 40% ветеранів, проте у більшості випадків відсутні окремі місцеві програми або передбачене фінансування є мінімальним. Це вказує на системну прогалину, оскільки питання житла є ключовим для стабільного повернення ветеранів до мирного життя.
Позитивною тенденцією є розвиток ветеранських хабів. У більшості досліджених громад такі простори вже створені та надають базові послуги — психологічну і правову підтримку, інформаційний супровід, а подекуди і допомогу з працевлаштуванням. У окремих громадах кількість ветеранів, які скористалися послугами хабів протягом року, становить від кількох десятків до кількох сотень осіб.
Разом з тим діяльність хабів часто обмежується нестабільним фінансуванням, невеликою кількістю працівників і відсутністю єдиних стандартів роботи.
Аналіз також показує, що потенціал ветеранських громадських організацій використовується нерівномірно. У частині громад такі організації відсутні або не отримують підтримки з місцевого бюджету. Водночас там, де співпраця налагоджена, громади спрямовують на їх підтримку від кількох десятків до кількох сотень тисяч гривень і залучають до реалізації програм, що підвищує адресність допомоги.
Більшість громад мають затверджені програми підтримки ветеранів. Вони охоплюють лікування, соціальну допомогу, перевезення, підтримку сімей загиблих, харчування дітей та інші напрями. Однак такі програми часто дублюють одна одну, не містять чітких показників ефективності і орієнтовані передусім на розподіл коштів, а не на досягнення результатів.
Загалом результати дослідження показують, що ветеранська політика у громадах Черкаської області вже забезпечує базовий рівень підтримки, проте залишається нерівномірною та фрагментованою. Доступ до послуг і обсягів допомоги залежить від конкретної громади, що створює різні умови для ветеранів.
Водночас у громадах вже сформувалися окремі практики, які демонструють можливість більш системного підходу: значні обсяги фінансування, розвиток ветеранських просторів та підтримка громадських організацій ветеарнів.
Проведений аналіз вказує на необхідність переходу від переважно соціальної підтримки до комплексної політики реінтеграції, яка включає економічну активність, доступ до житла, стабільні послуги та участь самих ветеранів у прийнятті рішень. Саме такий підхід дозволить забезпечити не лише допомогу, а й повноцінну реалізацію прав ветеранів на рівні громад.
Про стан ветеранської політики та перспективні напрями з підтримки ветеранів, покращення ветеранської політики детальніше у відео за посиланням https://youtu.be/rFnoXLn1B38.