У Черкаській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Тараса Шевченка 30 червня відбулася презентація збірки документальних свідчень «Пам’ять як обов’язок». Видання містить свідчення очевидців та жертв воєнних злочинів, скоєних російською федерацією на тимчасово окупованих територіях України.

Збірка стала результатом тривалої роботи правозахисників, журналістів і дослідників, які зібрали понад 250 інтерв’ю постраждалих з Херсонщини, Запоріжжя та Чернігівщини.

«Пам’ять як обов’язок» представили фахівці, які протягом тривалого часу займаються фіксацією воєнних злочинів, скоєних росією в Україні. До обговорення долучилися автори та упорядники книги, історики й журналісти. Серед них — Тарас Щербатюк, голова ГО «Черкаський правозахисний центр», журналіст і кандидат історичних наук Максим Степанов, директорка інформаційного агентства «Нова Доба» Тетяна Очеретяна та доктор історичних наук, професор ЧНУ імені Богдана Хмельницького Віталій Масненко.

– Черкаський правозахисний центр розпочав роботу з документування воєнних злочинів ще в 2014 році. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації ця робота лише посилилася. Ми долучилися до ініціативи «Трибунал для Путіна», об’єдналися з правозахисниками з інших регіонів, почали фіксувати порушення міжнародного гуманітарного права. Так виникла ідея створення цієї збірки, — зазначив Тарас Щербатюк.

За його словами, у книзі зібрані не лише історії про зруйновані долі та життя, а й конкретні юридичні кваліфікації злочинів, що дають підстави для міжнародного правосуддя. Видання стало можливим завдяки підтримці Міжнародного фонду «Відродження».

Упорядником збірки став Максим Степанов, який під час презентації поділився окремими історіями, що ввійшли до книги. Від оповіді про загибель шестирічної Софії Федьків та її півторамісячного братика Івана під час спроби втечі з окупованої Нової Каховки, коли вся родина загинула внаслідок ворожого обстрілу, до свідчень про людей, які пережили тортури, — кожна історія у збірці пронизана болем, втратами та водночас неймовірною людською мужністю. Наприклад, Марія з села Біленького із Запорізької області розповіла, як втратила чоловіка під час артилерійського обстрілу — повернувшись додому, вона не знайшла ані оселі, ані його самого. Ольга Малюгіна з Юльївки Запорізького району лише винесла сміття, коли почула звук ворожого літака — уламки влучили їй у спину. Жінка, якій на той момент було 60 років, перенесла 12 складних операцій та ампутацію ноги. Це лише декілька з понад двох сотень свідчень, які лягли в основу книги, що стала не просто документальним фактажем, а людським криком про правду, яку неможливо забути.

– Це був концентрований потік болю. Я працюю в журналістиці понад 25 років, але ще ніколи не доводилося працювати з таким матеріалом. Це не просто факти, це живі свідчення, які важко читати, але неможливо ігнорувати, — наголосив Степанов.

Доктор історичних наук Віталій Масненко, який був рецензентом збірки, підкреслив, що документування таких свідчень є не лише елементом боротьби за правду, а й частиною формування національної пам’яті.

– Ця книга має три виміри: правозахисний, інформаційний і науковий. Це унікальне джерело для дослідників, яке за допомогою усної історії фіксує не статистику, а людські переживання війни. Такі видання допомагають зрозуміти, що українці — це народ, який чинить спротив навіть у найскладніших умовах, — сказав Масненко.

У книзі також подано фрагменти міжнародного та українського законодавства, що підтверджують кваліфікацію дій російських окупантів як воєнні злочини та злочини проти людяності. Історії супроводжуються світлинами, цитатами, посиланнями на медійні матеріали та правові норми.

Під час заходу було порушено питання про створення англомовної версії збірки. За словами учасників, це необхідний крок для інформування міжнародної спільноти про справжні масштаби трагедії, що відбувається в Україні.

– Ми сподіваємося знайти ресурси для перекладу. Це важливо для наших партнерів, друзів за кордоном, для української діаспори. Цю книгу мають прочитати не лише в Україні, — наголосили організатори.

Наприкінці зустрічі Максим Степанов нагадав, що наразі в російському полоні перебувають щонайменше 30 українських журналістів, зокрема кримськотатарських. Вони зазнають катувань, ув’язнень та переслідувань. Присутні закликали медіаспільноту до активної підтримки колег і поширення інформації про їхню долю.

Книга «Пам’ять як обов’язок» — це не лише архів болю, а й символ української незламності, доказ воєнних злочинів і голос тих, кого намагалися змусити мовчати. Це — збережена історія, що вимагає справедливості.

Збірка розміщення на сайті організації у розділі “Видання”.

Публікація здійснена в межах проєкту “Забезпечення захисту та підтримки постраждалих від війни в Україні” за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Зміст цієї публікації є позицією авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».