На території Черкаської області вдень 29 грудня 2023 року було чутно вибухи. Російська ракета влучила у приватний сектор у Смілі. Це мікрорайон Гречківка, де немає військових частин або об’єктів. Як самі жителі кажуть, це тихий спальний район. Тут є городи, є садки, є будинки, власне, на город одного з домоволодінь і впала ракета, але від сили вибуху було пошкоджено ряд будинків.

Валентин Алхімов, 1995 року народження, не доїхав всього пару хвилин до будинку зі своєї роботи. Полегшено зітхає, радіючи, що близько 15 години дня 29 грудня нікого з рідних не було вдома, ні дружини, ні дитини. Дружина була на роботі, а його син у бабусі з дідусем.

Люди, що живуть тут і які постраждали від вибуху, поділилися своїми історіями із документаторами громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини, яка працює на базі Черкаського правозахисного центру в рамках ініціативи «Трибунал для Путіна».

Всього за офіційним повідомленням влади було більше ста звернень від громадян – жителів мікрорайону – про різного роду руйнації. Більшість будинків мали пошкоджені дахи і вікна. Вікон потрібно було відновити 365 штук. 8 будинків не підлягають реконструкції і їх демонтовано.

«Знесені дахи, вибиті вікна, лежали порвані електричні дроти»

Артем Алхімов, 1995 року народження, не доїхав всього пару хвилин до будинку зі своєї роботи. Полегшено зітхає, радіючи, що близько 15 години дня 29 грудня нікого з рідних не було вдома, ні дружини, ні дитини. Дружина була на роботі, а його син у бабусі з дідусем.

– Я їхав додому з роботи і в машині тихо грала музика. Коли стався вибух, відчув якийсь шум в динаміку. Потім неприємне скрипіння. Звука вибуху не чув. Побачив вдалині дим. Я швидше поїхав додому, побачив зруйновані хати, знесені дахи, вибиті вікна. Лежали порвані електричні дроти. Я проживав по вулиці Левенця в будинку номер 59. Ближче до мого будинку хати були найбільше зруйновані. У мене вікна і двері були вибиті, дах упав, стіни повідходили.

Чоловік під’їхав машиною так близько до свого дому, наскільки міг. На дорозі валялося каміння, цегла, різні уламки. Далі побіг, бо їхати було неможливо.

– Фактично, наш будинок був непридатний для життя. Тому він і втрапив згодом у список тих, що підлягали знесенню, – пригадує Артем.

Він каже, що побачив, як з будинків стали виходити люди, хтось біг допомагати іншим. З погреба вийшов його пес, переляканий, але цілий.

– Я спершу закрив пса у вольєрі, щоб він не втік кудись з переляку. Вольєр був на диво цілий. Потім побіг у будинок, взяв гроші і документи, щоб були при мені. Тоді вибіг і став допомагати сусідам. Усі запитували одне одного, чи всі живі, чи всі цілі. Через декілька будинків бачив Надію Іванівна Голуб, яку виносили на ношах до карети швидкої допомоги, на жаль, жінка згодом померла в лікарні від нанесених травм. Також побачив сусіда, що живе вулицею навпроти, звати Славік. У чоловіка було посічене склом лице, йому зашивали пізніше рани, – пригадує Артем.

Чоловік пригадує, що сусіди саме збиралися вивозити свиней, знаходилися надворі, тому вони теж дуже постраждали у той момент. На щастя, інші всі живі.

– Військових чи стратегічних об’єктів тут немає. Мирний житловий район. Прикро дуже через завдані руйнування. У перший день хто міг, повивозив деякі цінні речі. Поліція виставила патрулі. Вже наступного дня, 30 грудня, більше почали все оглядати, розгрібати завали. У нас в будинку з кожним днем до того моменту, поки будинок не знесли, тріщини розходилися більше, фундамент пішов тріщинами. У мене з дружиною і сином це було єдине місце проживання. Вбиральня, літній душ, два сараї були повністю зруйновані.

У дворі у Артема стояв автомобіль кума, який поставив тимчасово машину. Звісно, був пошкоджений і автомобіль, зокрема, побите скло, дах.

– У сусідів, які хотіли вивозити саме свиней, також побило і автомобіль, що стояв біля хати. Теж було пошкоджене скло, побитий дах, капот… – пригадує Артем.

«Якби лежав в той час на дивані, де відпочиваю, то весь був би у склі»

Олександр Личак (1969 року народження) з дружиною проживає по іншій вулиці – ім. Григорія Проскури, яка побудована перпендикулярно вулиці Левенця. Пригадує, що того дня на подвір’ї рубав дрова. Дружина також була на подвір’ї, від удару вона аж упала на землю. Хоча до цього, кажуть, шуму чи гулу ніякого не чули.

Через зимовий період рано починає темніти, та ще того ж дня волонтери допомогли чоловіку закрити дошками і плівкою вікна. Було холодно, електрики через порвані проводи у хаті не було.

– Пролунав вибух, усе посипалося. Я вибіг з двору на вулицю. Дивлюся, все навколо поруйноване. У нас був пошкоджений дах, побиті вікна, на ганку вагонка повідпадала, у хаті полопала плитка, поламаний металевий паркан. Задня стінка будинку відійшла десь на 2 сантиметри. Одразу побіг надавати допомогу людям. Бо сам, на щастя, травм не зазнав. Багато людей було поранено. Всіх не перелічуватиму, бо це довго, адже тут всі живуть здавна, знаємо людей всіх давно. Побачив найбільш постраждалу Надію Голуб, порізаний склом був сусід Сергій. Адже від вибуху лопалися вікна. Багато будинків мали зруйнований дах. При тому, що тут проживали цивільні особи. Куди тут стріляти, не розумію, – каже пан Олександр.

Олександр Зайцев 1960 року народження. Проживає у хаті поряд з родиною Личаків. Каже, момент вибуху застав його в цеху, на роботі. Йому подзвонила дружина і сказала, що стався вибух. Родина Зайцева перебувала не в будинку, але дружина довідалася про вибух від людей.

– Вона мені подзвонила і сказала, що стався вибух на Гречківці. Я відпросився з роботи і пішов додому. Перше, що побачив – побитий дах, вибиті вікна, паркан понівечений, вибиті двері в гаражі. Також вхідні двері до хати були вибиті, замок геть вилетів. Майстерня і літня кухня теж постраждали. Звісно, будинки поряд теж були пошкоджені. Ближче до епіцентру вибуху більше пошкоджені, а чим далі, тим менше. Бачив, що в одній хаті дах просто впав всередину.

Через зимовий період рано починає темніти, та ще того ж дня волонтери допомогли чоловіку закрити дошками і плівкою вікна. Було холодно, електрики через порвані проводи у хаті не було. А пічку топити не хотів, щоб не ризикувати.

– Димохід на горищі теж був пошкоджений, тому боявся топити плиту, щоб через тріснутий димохід не потрапила на горище іскра і не було пожежі. Саме тому, я дуже вдячний волонтерам за допомогу, які закрили розбиті вікна. Я удома спав. Того дня було відносно тепло, не було опадів і тому вдалося переночувати, хоч було десь 14 градусів тепла в приміщенні. Вже наступного дня полагодили електрику і я обігрівався обігрівачем. А тоді вже сам поліз на горище, дещо замазав, полагодив, тоді вже й затопив плиту і у хаті стало затишніше, тепліше. Як бути далі, не знаю. Хата стара, глиняна, є тріщини, пошкодження, але не підлягає знесенню, тож очікую на встановлення вікон, – каже Олександр.

Чоловік показує кімнату, яка у хаті саме з того боку, який спрямований до епіцентру вибуху. Там стіна постраждала найбільше. І там вікна розбилися усередину, обсипавши склом всю кімнату.

– Там місце, де я відпочиваю з роботи. Саме там я б лежав, якби був у будинку в цей час. Тож добре, що мене якраз не було. Прийшовши, став збирати скло, вийшло дуже багато. Тепер поки вікна закриті дошками. Електрика і пічка є. Тож поки живемо так, – каже чоловік.

«Після першого шоку подзвонив рідним, близьким, багато хто приїхав і допоміг забити плівкою вікна»

Родина Романчуків теж перебувала того дня на роботі. Удома була лиш 15 річна донька, яка порізалася об розбите від вибуху скло. На щастя, хата родини стоїть дещо далі від епіцентру вибуху, проте і їх зачепило.

– Десь близько 15-ї години стався вибух. Мені подзвонила донька і сказала, що у нас немає вікон, у нас прильот. Все. Я поклав слухавку і дуже швидко приїхав додому, буквально через 5-10 хвилин,  – каже Петро Романчук (1978 року народження). – Удома вже був син з невісткою. Доньці перемотували руки, порізані склом. Бо під час вибуху на неї спало вікно і таким чином вона порізалася. Приїхала швидка допомога і обробила вже детальніше руки. У нас були вибиті вікна, на гаражі побило шифер і вирвало двері, , у літній кухні тріснула стіна і відійшла, на хаті дах, слава Богу, був цілим. Наш будинок по вулиці Левенця під номером 39, – згадує пан Петро.

Каже, одразу стали з’їжджатися усі служби, а це і рятувальники, і поліція, і газова служба тощо.

– Я б сказав, що це не просто цивільний звичайний мікрорайон, а спальний мікрорайон міста. І тут немає якихось об’єктів, які можна було б поцілити. Дуже шкода людей. Я бачив багато людей, які теж мали травми, але, звісно, насамперед переживав за доньку. Після першого шоку подзвонив рідним, близьким, багато хто приїхав і допоміг забити плівкою вікна, щоб у будинку можна було переночувати, а вже наступного дня ми детальніше стали оглядати і вулицю і сусідів, тоді я вже побачив більший масштаб пошкоджень, – каже Петро Романчук.

«У сусіда шкіра була порубана склом, чув як шумів газ, десь іскрила електрична проводка»

Вячеслав Білик (1973 року народження) того дня був удома. Він працював на дворі по господарству. Дружина прийшла з нічного чергування і відпочивала. А син саме сидів в кутку біля розетки, заряджав телефон.

– Я рубав дрова, аж раптом хлопок. До цього я не чув, як щось летить абощо. Вибуховою хвилею розсипався сусідський парник, побачив, як в будинках вибуховою хвилею пошкодило дахи, побило вікна. Це було десь близько 15-ї години. Все відбулося раптово, – пригадує Вячеслав.

Сам він мав відчуття, немов його хтось вдарив. Вже за якийсь час, через пару днів, чоловік таки звернувся до лікарів, адже є підозра, що від вибухової хвилі його могло контузити.

Після вибуху Вячеслав каже, що побіг до будинку, побачив крізь розбиті вікна, як дружина обіймає сина, заспокоює. Завдяки тому, що син сидів у кутку кімнати, розбите скло не поранило його.

Тоді чоловік побіг далі до сусідів, у бік де підіймався вгору в повітря гриб від вибуху. Там, біля епіцентру вибуху, будинки були більше зруйновані.

– Дивлюся, хтось виходив з хатів, запитували людей, як почуваються. Врешті добігли до найбільш пошкоджених будинків. Знаю сусіда Сашка, шкіра була порубана склом. Чув як шумів газ, десь іскрила електрична проводка. Зрозумів, що треба і людину витягувати, і перекривати газ. Валялися інструменти по двору, я спробував перекрити газ, один кран зміг, інший забив ганчір’ям. Тоді побачили вже дружину Олександра, Надію, вона теж була постраждала. Зокрема, були глибокі рани, порізи, – зазначив чоловік.

Вячеслав каже, що швидко приїхали різні служби, медики, газовики, рятувальники. Його знайшла дружина, вони разом пішли додому. Він каже, що став оглядати свій двір. Найбільше постраждав дах. Також вікна і двері. Спершу здавалося, що деякі листки шиферу, які лишилися на даху, цілі, але коли їх намагалися поправити, розсипалися.

– Були волонтери, представники влади, підприємці. Бригада допомогла відносити дах, бо він був повністю зруйнований. Одна стіна відійшла від будинку, треба було також виправити ситуацію, вдавити її. У гаражі теж був зруйновний дах, були погнуті ворота. Також постраждала у дворі машина. Ми оперативно почали закривати дах, вікна, адже взимку могли піти в будь-який момент опади, – розповідає чоловік.

Сьогодні чоловік знаходиться на лікарняному. Має проблеми зі сном, проблеми з тиском. Дружина Вячеслава не зверталася до лікаря, але тепер також каже, що почувається гірше, проситиме на роботі лікарняний.

Після вибуху Вячеслав каже, що побіг до будинку, побачив крізь розбиті вікна, як дружина обіймає сина, заспокоює. Завдяки тому, що син сидів у кутку кімнати, розбите скло не поранило його.

Позиція УГСПЛ

Голова ГО «Черкаський правозахисний центр» Тарас Щербатюк каже, що попри чітку заборону застосовувати будь-яку силу об’єктам цивільної інфраструктури, держава росія знову завдає шкоди цивільним.

– Статтею 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року передбачено, що цивільне населення як таке, а також окремі цивільні особи не повинні бути об’єктом нападів. Заборонено будь -які акти насильства чи загрози насильства, що мають головною метою тероризувати цивільне населення. ст. 8 Римського Статуту введено пряму заборону на умисне спрямування нападів на цивільне населення як таке або на окремих цивільних осіб, що не беруть безпосередньої участі у воєнних діях та напади на незахищені й такі, що не є військовими цілями, міста, села, помешкання або будівлі чи їх обстріл із застосуванням будь-яких засобів. Ракетна атака на м. Сміла є порушенням норм  Міжнародного гуманітарного права та кваліфікується як воєнний злочин, та має бути розслідуваним Міжнародним кримінальним судом у Гаазі, – каже Тарас Щербатюк.

________________________________________________

Статтю підготовлено черкаським регіональним суспільно-політичним інтернет-виданням “Прочерк” за матеріалами голови нашої організації Тараса Щербатюка в рамках ініціативи “Трибунал для Путіна”.

Документування воєнних злочинів відбувається в рамках ініціативи “Трибунал для Путіна”, за підтримки – Українська Гельсінська спілка з прав людини – УГСПЛ в рамках Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID Ukraine – USAID Україна) «Права людини в дії».

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українська Гельсінська спілка з прав людини – УГСПЛ.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.